Клуб невиправних оптимістів. Жан-Мішель Ґенассія.

Ти можеш прожити у Франції хоч тридцять три роки і щебетати як діда- прадіда парижанин, але коли одного дня вибухнеш від гніву й спалахнеш від образи, то неодмінно рідною мовою. 

Якщо вже Бог створив простаків, то це щоб було кого піддурювати. 

Завжди можна спробувати втекти від реальності, провести близьких, сховатися за маскою добропорядності, перехитрити самого себе, навигадувати виправдань і відмовок, урешті викрутитися і здати позиції — прийдешнє тримається на нашому опорі моральному падінню, а щастя — на рубежі нашої легкодухості. Правда повертається із силою бумеранга. Ви відмовляєтеся тікати — і стоїте на краю безодні. Не стрибнете — сплатите сповна. 

Памʼять — найперший ворог щастя. Щасливі люди забувають. 

Розшифровка. Кейт Аткінсон

Горе — жахлива річ і вимагає окрас. 

Смерть — це, звичайно, також істина, адже вона абсолютна. 

Люди за своєю природою тяжіють до племінного мислення, а племінне мислення породжує насильство. Так було завжди — й так буде довіку.  

Усі завжди кажуть, що хочуть почути правду, хоча в реальності факсиміле більш ніж досить. 

Люди безнадійно загрузають у догмах і доктринах…

— У «-ізмах», — Прендерґаст сумовито похитав головою. 

— Саме так. Фашизм, комунізм, капіталізм… Ми забуваємо про ідеали, які вдихнули в них життя, а мільйони гинуть, захищаючи — чи нищачи — ці доктрини. 

Якщо за війну всі перемремо від голоду, то не варто обмежуватися салатом, — вирішила вона, й замовила ще чай і дві глазуровані булочки.  

Як сонечко виповзе, так вони й тут, ніби йти за сонцем — це свідчення якогось морального ґанджу. 

Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Розуму не можна довіряти. Розум завжди схиляється в бік невизначеності, у бік питань, а що вам справді потрібно — це певність. Цілі. Ясність. Не довіряйте своєму розумові. 

Тиша — це плід окупації, вона звисає з гілок, скрапує з ринв. Так багато темних вікон. Місто наче перетворилося на бібліотеку з книжками невідомою мовою. Будинки — величезні полиці, повні нерозбірливих томів, й усі лампи вимкнуті. 

Полотно війни розривається на клапті. 

Час — штука порска: дай йому вислизнути раз,  і вже ніколи не вдасться знову вхопити його за хвіст. 

Земля загублених, або маленькі страшні казки. Катерина Калитко.

Осінні ярмарки … я більше любила їх. Тоді проти сонця відблискували не срібло з рубінами, мідь і золота вишивка, а стиглі й лискучі сливи, айва, червоні яблука, липкий від соку виноград, смокви, гарбузи, схожі на обпечені й пошрамовані вагітні животи. То було просто свято називання, оскома від перекочування слів язиком за щокою. Ці плоди ми бачили раз на рік, раніше, казали, траплялося й раз на кілька, якщо торговицю заміняло бойовище. У тому часі хотілося тривати щільно, густо, блаженна пора була скороминуща…

…шанували особливо старість — бо діставалась у нагороду далеко не всім і майже напевно свідчила про обраність того, хто її здобував…

Так, найтепліше обіймав мене камінь, у нього я сховалася і тоді.

…холод помалював метал химерними візерунками, паморозь виступала на ньому, як сіль, як душа, що поволі випаровується з тіла, і я нізащо не хотіла б носити на собі портрет власної смерті.

Стугонить долина, вузька, як щілина між пальців, у ній дрижать і міняться вогні. Там стало військо, нарешті озивається старий. Це війна. Так я побачила її вперше.

Правда про справу Гаррі Квеберта. Жоель Діккер

Хороша жінка — це та жінка, яка завжди приходить вчасно.

Забудьте про геніальність, просто нанизуйте слова одне на одне. І геніальність сама прийде.

Знаєте, хто такий видавець? Це письменник-невдаха, в якого проте є грошовитий татусь, щоб присвоювати чужі таланти.

Кар’єру розбудовують помалу, друже мій. А щодо роману, то для нього видатних ідей не потрібно: просто будьте собою і все у вас вийде, я в цім не сумніваюся.

Розмальована вуаль. Вільям Сомерсет Моем

… жінкам часто здається, що їх кохають куди більше, ніж насправді.

Можна дуже сильно кохати жінку і не мріяти провести з нею решту свого життя. 

Багато людей помирає не так від самої хвороби, як від страху нею захворіти.

…щоб зрозуміти людину, найкраще — уявити себе на її місці.

Вона спокійно на нього глянула.

Психологія впливу. Роберт Чалдині.

Усні заяви можна забути або заперечувати. Написаний ж власною рукою документ змушував людину змінювати свої переконання і уявлення про самого себе згідно з тим, що він, без жодного сумніву, скоїв.

…документ може переконати людей у тому, що його автор справді вірить у те, що ним написано. Люди схильні вважати, що заява відображає справжню позицію людини, яка її зробила. Дивно те, що люди продовжують так думати навіть тоді, коли дізнаються, що в людини не було права вибору.

… коли люди особисто письмово викладають свої зобов’язання на папері: вони починають діяти відповідно до того, що записано.

Китайцям був відомий важливий психологічний принцип: «Публічні заяви зобов’язують, причому надовго».

Крадії пам’яті. Сергій Комберянов

Сморід плісняви й запах вапна контрастували з п’янкими, хай і гіркуватими, пахощами трави на галявині. Скрегіт металевих пружин не порівняти з мелодіями лісу, а вигляд із заґратованого вікна не може замінити природних просторів.

…постійно відчувалася слабкість в усьому тілі, про яку забував лише на мить, коли дивився на свою біляву Соломею. Мені чомусь хотілося вважати її своєю. Напевне, так діяли страх і туга через відчуття самотності й усвідомлення, що в цьому світі нічого свого не маю. Навіть моє ім’я насправді не було моїм.

…біла порожнеча з тріщинами страху, лакунами розпачу та ґратами незнайомого, чужого тіла.
Якоїсь миті зник мій страх, та на його місці з’явився смуток — за своїм втраченим чи кимось викраденим минулим.

Фріда Кало. Безжальна врода. Жерар де Кортанз

Фріда Кало походить із Мексики, що повернула собі національну гідність, з країни, де кожен митець знаходив собі місце та працював на відновлення нації.

Як і для більшості жінок та чоловіків її покоління, для Фріди Кало революція стала одкровенням; незважаючи на низку політичних поразок, революція була насамперед культурною перемогою, яка допомогла мексиканцям збагнути все, що вони воліли забути, і зрозуміти, ким вони хочуть стати.

Акупунктура міста. Жайме Лернер

Відчуття належності. Воно виникає, коли ми бачимо благородні старі будівлі…Спершу своєю величчю вони відкриваються місту, згодом своєю гостинністю притягують городян. Масивні двері, затишні дворики, ошатні вестибулі та високі стелі. Вони зворушують. Здається, ці будинки так і прагнуть нас прихистити.…Ще одне відчуття, що викликають у нас старі будинки, — можливість споглядати вічність. Неначе хтось на нас дивиться згори. Таке ж можна сказати і про верхівку будівлі, що тісно поєднується як з вулицею, так і з безсмертям. Наче верх будівлі — це своєрідний зв’язок із прийдешніми поколіннями. Сучасні будинки не мають такої прерогативи. Вони закінчуються без суті — іноді невідомими статуями чи міні — спорудами, ринвами, телеантенами та шахтами ліфта, що приховують їхні нутрощі.