Я була, як пес, що зализує свої рани, аби їх промити, але так тільки шкодить сам собі.
Березень — непередбачуваний місяць, бо ніколи не відомо, що чекає у майбутньому.
Бігають тільки крадії й діти.
Дівчатка підбігли до нього й почали смикати зав’язки стебнованого «батьківського» капелюха, що висіли під вухами.
*Чоловіки носили спеціальний головний убір упродовж періоду між народженням і хрещенням дитини.
Канали Делфту
… переживати біль вона воліє на самоті. Стає раптом геть недосяжною і нікому не дозволяє себе розраджувати, накидаючи мені роль стороннього спостерігача, яку я не раз приймав за брак щирості.
… коли хтось помирає, то залишається хіба вигадувати якісь пом’якшувальні обставини, приписувати покійному останній вияв уваги, призначений саме для нас, бачити за звичайними збігами обдуманий план.
Який характер мали її стосунки з тим митцем, я так ніколи і не зрозумів достеменно. Пані А. не схильна була надто розводитися на цю тему: можливо, через свою сором’язливість…, а може, просто не хотіла його ні з ким ділити та й годі.
— Мені бракує того, як вона нас підбадьорювала, додавала нам сил. Люди насправді такі скупі на ці речі… переважно їм кортить лише переконатися, що сили у тебе ще менше, ніж у них.
Врешті – решт кожному коханню потрібен хтось, аби його споглядати і визнавати, а ще – оцінювати; інакше воно ризикує рано чи пізно збитися на манівці.
СМЕРТЬ перерозподіляє ролі відповідно до формального порядку вагомості і миттєво усуває ті винятки з правил емоційної прив’язаності, які допускалися за життя.
Взимку траві і корові снитимуться однакові сни.
Хліб дитинства дуже смачний. Переважно ламаний. А ще – дешевий.
Є такі речі, які приходять уже тоді, коли їх зовсім не конче. Більше того, вони приходять тільки тоді. Мовляв – маєш: усе можливо, та лише зараз. Раніше це не могло ніяк статися, бо раніше ставалося щось інше. Такий собі умовний, але непорушний розклад. Звісно, можна пробувати його не дотримуватися. Та все одно нічого не вийде.
Юлія працювала графічним дизайнером і навіть здобула нагороду за літерацію на обкладинці платівки гурту «Мундоґ». Вона ж виконала більшу частину літерації у ранніх рекламних роботах Енді. Не зважаючи на таланти матері, Енді її соромився: вона й сама називала себе «бабою з села».
У світі комерції співпраця є стандартною практикою; натомість у образотворчому мистецтві від роботи очікують самобутності і впізнаваності руки митця.
Поширюючи міфологізацію фірмового товару на людей, Воргол був схильний ідеалізувати їх як символи досконалості. Його переконання: «Вимріяне кохання набагато краще за реальне. Нездійсненне захоплює. А найзахопливіший — потяг двох протилежностей, які ніколи не зустрінуться».
Воргол був майстром повторень. Він був переконаний, що у повторенні є щось сутнісно затишне.
Я люблю тебе, – скільки ж книг, подумала я, де він наосліп лишив мені примітки й поради, свої особливі трактування, які хотів розділити зі мною; скільки фотографій, де є смішні або не дуже його коментарі, – Настька, і пам’ятаю на дотик, – старі листівки від невідомих мені людей, на яких він дірочками розповів мені, хто вони були в його, а отже, й певною мірою в моєму житті; стільки любові він залишив мені на потім, на таке довге, довге, нескінченне потім, я могла би ніколи не віднайти цього скарбу, не зрозуміти цих літер, але він точно знав: віднайду і зрозумію.
Дім у Бейтінґ Голлов
«Генрі Міллер любив фотографуватися з голими жінками», — кричала Марія, шукаючи поглядом фотоапарат. «Генрі любив жінок, — відповів я. – Але я люблю його любов до велосипедів».«Не можна любити чиюсь любов», — заперечила Марія.«Ну, я мав на думці….». «Проїхали».
Фільм «Henry and June» ми передивилися кілька разів. Тому що – Генрі й тому що – Париж.
«Минуле живе у наших словах».
«Якщо ми змінили країну, — одного разу сказав я, — отже, ми торкнулися до пам’яті».
«Свобода, — ….це вміння впоратися зі своєю пам’яттю. Мої історії тобі нашкодять».
«Скелет минулого простягає до мене спогади, пучки різок, деякі листочки спалахують.
.. мовчання було широким, ставало промовистою тишею.
Власність була мертвою, всього лиш матеріальне свідчення давно забутого колекціонування. Законсервоване минуле.
Радість спонукає розум до осілості, а туга жене його у вигнання. Рабин каже: Світ – кубик, запущений у рух. Усе перевертається і повертається.
В цілому ти сама собі дім. У дорозі чи просто. Прихисток ти надаєш собі сама.
Вітер – це вітер, а бора є бора.
Подорожі – це фізична і…душевна мука. Тому що зіштовхуються закам’яніла історія і теперішність, уявне минуле й безрадісна реальність. Поміж ними (поміж ними) нічого.
Епізод 10
… скрізь, де панують гроші, завше знайдеться той, хто схоче ними поживитися.
Доїдають фруктовий пиріг, балакають про одне і те саме. І з біса часто зітхають.
Частина І Епізод 1
Епізод 2
Байки, задумані дочками пам’яті. А проте якось і не схоже, щоб їх створила пам’ять.
Моє ДИТИНСТВО стоїть, похнюпившися, поряд зі мною. Та не сягну його рукою я задля, хоч раз, і не торкнусь, хай навіть злегка. Моє далеко, а його утаємничене, як погляд наших очей. Таємниці, безмовні, скам’янілі, ховаються в темних палатах обох наших сердець; таємниці, які стомилися тримати в собі тягар тиранства; тирани, які прагнуть, щоб їх позбавили влади.
Хатку обклали дивацько розмальованими кахлями, і вона стала цілком подібною на піч. На всіх вікнах понаписували одне слово – нотар. Але на підвіконнях стояли цілі ряди рівновеликих і різної форми фляшок, так що можна було припустити, що «НОТАР» — назва ще одного бару. Лукач зробив якось так, що за тиждень весь дах заріс плющем і над дверима звисала зелена завіса. Всередині було порожньо – навпроти маленького столика (з одною шухлядою) на дуже високих ногах стояв зручний фотель, оббитий парусиною.
На фотелі сидів сам нотар, курив одну за одною грубі сигарети, вставлені у срібне кільце, припаяне до олов’яного стержня, який опускався зі стелі. Кожна сигарета була не довша, ніж півсередньої жіночої долоні. Нотар займався тим, що скручував ще одну сигаретку, курячи попередню.
chitalische 